«Вона навчила мене й десятки дітей по-справжньому любити Україну», – так відгукуються учні про вчителя української мови та літератури Лисичанської спеціалізованої школи № 8 Віру Усцову. Школярі вважають її своїм наставником і другом. А ще Віра Володимирівна – великий патріот і самовідданий волонтер

Евеліна БОГДАНОВА

ДО МИКОЛАЄВА ПО ПЕРЕМОГУ

Звістка про чергові Ольжичеві читання надійшла ще в травні. Лисичанські восьмикласники – Тетяна Удодова та Олексій Науменко – довго готувалися, щоб якнайкраще представити Луганщину на цих всеукраїнських змаганнях. Усіляко їм допомагала Віра Володимирівна. І не лише у творчій роботі: довелося навіть кошти шукати на поїздку.

– Світ не без добрих людей. Звернулася по допомогу до волонтера Олега Кострюкова, він дітям допоміг фінансово. А я і мати Олексія супроводжували дітей власним коштом, – розповідає вчителька. – Мрії повинні збуватися. Талантам потрібен розвиток, упевненість у своїх силах, нові враження й досвід.

Протягом чотирьох днів діти не тільки виконували конкурсну програму. Для них була підготовлена велика програма з відвідуванням РДА Корабельного району Миколаєва, Академії лідерства, переглядом фільму «Жива УПА», участю в проекті до Дня толерантності – інтерв’ю на вулицях міста, відвідування зоопарку, вражаюча вечірка по-миколаївськи і багато чого іншого.

– В останній день нагороджували переможців. Оголошували спочатку учасників, потім дипломантів, активістів, лише наприкінці – переможців, – згадує Віра Усцова. – І все не називають прізвищ моїх дітей. Думала, серце вистрибне з грудей від хвилювання. Останньою запросили на сцену Тетяну Удодову. Яке це було щастя для неї, для мене!

Так наймолодша учасниця конкурсу отримала головну нагороду V Ольжичевих читань.

Віра Володимирівна завзята в усьому, що стосується дітей. Завдяки особистим волонтерським зв’язкам (жінку знають на Тернопільщині, Львівщині, Одещині, Житомирщині, Прикарпатті) дітей з Луганщини приймають на оздоровлення в різних куточках України і навіть за кордоном, наприклад, у Литві. Скільки вже діточок познайомилися та здружилися між собою – не перелічити. А головне – цей подвижницький рух єднає країну, зшиває Україну від заходу до сходу.

ГЕНЕРАЛ ВЄРУНЯ

Так звуть Усцову бійці на передовій. Окрім учительської роботи, вона вже четвертий рік опікується потребами військовослужбовців.

– З 2014 року товаришуємо з батальйоном «Тернопіль». Саме з цим батальйоном пов'язаний мій перший досвід волонтерської співпраці, – розповідає пані Віра. – Далі була 24-та бригада, з якою ми більше року працювали, 80-та, 93-я бригади. І вже другий рік працюємо з 44-ю бригадою під командуванням Вадима Ластовицького. Волонтерський рух – це важко, але людина втягується.

Клас Віри Володимирівни бійці відвідують щонайменше сім разів на рік: на свято 1 вересня, День захисника, День ЗСУ, на Святого Миколая, Різдво, Великдень і свято останнього дзвоника. Такі зустрічі надважливі і для дітей, і для захисників.

– Обов’язково разом з дітьми збираємо посилки для наших бійців. І для них це радість, – констатує вчителька. – До речі, зараз тато одного з наших учнів служить в АТО. До Дня ЗСУ ми приготували посилку і шукаємо можливість відправити до Авдіївки. В іншого нашого учня дід служив добровольцем в АТО у батальйоні «Донбас». Діти ростуть з розумінням справжнього дієвого патріотизму, активно допомагають. Долучаються до всіх починань і батьки, за що їм велика вдячність.

ТАК ПОЧИНАВСЯ 2014-Й

26 квітня 2014-го Віра Володимирівна їхала в автобусі до мами в Дніпропетровську область. Автобус зупинили, і «ополченець», почувши українську мову, наставив на неї зброю: «А, здєсь єщо бєндєровци єсть?»

– Саме тоді я зрозуміла, що точно буду воювати. Мовчати не буду, – згадує Віра Володимирівна. – Лишилася цілою тільки завдяки дівчині, яка сфотографувала цих озброєних чоловіків. Вони мене покинули, а взялись за неї: вивели її з автобуса, спочатку хотіли розбити телефон, а потім просто видалили світлини. Це була моя перша зустріч. Далі їхала в Дніпро перелякана. І тільки, коли заїхали в Павлоград, де на кожному стовпі висіли жовто-сині прапори, я розплакалася.

Повернулася до Лисичанська Віра Усцова на початку травня. Саме в цей день ще одна вчителька школи № 8, Олена Дерев’янко, вийшла з сином на площу міста з плакатом «Свою Україну любіть». За це на жінку накинулося розлючене місцеве населення.

– Худенька, маленька жіночка одна проти всієї цієї маси. А безпорадна міліція єдине, що змогла зробити – закрити її і довести до «Сільпо», – додає пані Віра.

І навіть коли Лисичанськ вже півроку як був звільнений, і Віра Володимирівна вперше повезла дітей на Різдво до Тернополя, на місцевих сайтах написали, що дітей Донбасу повезли бандерівцям на органи. А діти приїхали ситі і задоволені, бо приймали їх дуже тепло.

З ЛЮБОВ’Ю ДО УКРАЇНИ

Так сталося, що другою домівкою для Віри Усцової після рідної Житомирщини стала Луганщина. Але не завжди наша земля була до неї привітна.

– Я завжди спілкувалася українською, для мене це було важливо. І різні сутички в побуті, в магазинах, різних державних установах щодо мови спілкування вселили в мене впевненість, що перше, що я можу зробити корисного, – це нести людям українську мову, – наголошує Віра Володимирівна. – Хоча Донбас, треба віддати належне, навчив мене любити Україну так, як ніколи до цього. Єдине, що додав 2014 рік, – посилив мою активність.

Любові до рідної країни Віра Усцова вчить дітей, прищеплює молоді патріотичне ставлення до української держави. З любов’ю до батьківщини добровільною, самовідданою працею повсякденно надає допомогу тим, хто її потребує. Цією любов’ю твориться майбутнє України.

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх