У 2014 році перед архівними установами Луганщини виникла загроза масштабного знищення їхніх фондів. Через близькість до лінії розмежування було проведено першочергове прийняття документів на зберігання до Державного архіву Луганської області від м. Щастя та Станично-Луганської й Попаснянської РДА. Зокрема, був сформований фонд постійного терміну зберігання, присвячений Попаснянському скляному заводу. Про нього розмовляємо с директором обласного Держархіву Катериною Безгинською

Луганщина.ua

– Чому ваша увага зупинилася на скляній галузі?

– Попаснянський склоробний завод було засновано на фоні революційних подій 1917-1921 років. Тож його документи відкривають перед нами завісу достеменності фактів історичного минулого Луганщини.

– Що відомо про засновників підприємства?

– Завод був заснований після Першої світової війни за ініціативи трійки активних підприємців: Храковського, Шапіро та Фрея, які в 1916 році купили у місцевої влади в кілометрі від залізнично-дорожніх шляхів станції Попасна земельну ділянку в 20 десятин піщаної пустелі, розпочавши негайне будівництво виробничих цехів. Фізики Грейнер та Береде не зуміли з першого разу запустити виробництво скла, за що були звільнені, а на їхнє місце було запрошено технолога Густава Плешингера із Слов’янська.

– Виходить так, що завод почав роботу в революційні роки. Це залишило на ньому відбиток?

– Коли новина про Жовтневий переворот у Петрограді дійшла до Попасної, то іноземні власники заводу на початку 1918 року втекли у невідомому напрямку. Заводський комітет профсоюзу делегував повноваження керівника старшому майстру Миколі Семейнову.

– Що саме тоді виготовляли на підприємстві?

– Залишений у 1918 р. завод був позбавлений поставок сировини та можливості реалізації готової продукції, тому інколи навіть і не працював. Наприкінці травня 1919 року під загрозою нового наступу денікінців, склороби та залізничники евакуювали на північ увесь рухомий склад і устаткування, аби врятувати виробничі потужності. На початку 1920 року білогвардійців з Попасної вибили. Поступово почали повертатися на свій завод склороби й одразу почали його відновлювати. На початку 20-х там виготовлялося лампове скло, чайні склянки, карафки та аптечний посуд.

– А як склозавод пережив події Другої світової війни?

– В кінці 30-х років завод був одним із передових підприємств в Україні. В результаті німецько-фашистських загарбань його устаткування почали евакуювати та роздрібнювати на частини. В кінці жовтня 1941 року Попасна була повністю окупована нацистськими агресорами, а 3 вересня 1943 року повністю звільнена. Попаснянський завод був зруйнований вщент, а на початку 1944 року його відбудували.

– Як довго скляна промисловість у Попасній оговтувалась від війни?

– В 1945 році Попаснянський завод повністю відновив свої потужності. В середині 50-х років – перейшов на механізований тип виробництва.

production

Приклади продукції заводу

У 1964 році почалося проектування цехів високохудожнього та керамічного скла, які з 1966 року були введені в експлуатацію.

В 1970 році завод отримав декілька державних нагород, оскільки перевиконував усі плани п’ятирічок.

– А як завод функціонував за часів незалежності України?

– У 90-х виробництво скла у Попасній зупинилося. Сьогодні на місці заводу знаходяться лише залишки будівель. Однак, його ім’ям ще користуються, оскільки у Дніпропетровській області і досі працює виробниче об’єднання «Попаснянський склозавод».

Завдяки кропіткій праці архівістів, були виявлені та проаналізовані цікаві документи Попаснянського склоробного заводу, на основі яких експоновано документальну онлайн-виставку, яку розміщено на офіційному веб-сайті Держархіву.

Фото: На місці колишніх цехів. Фото 2013-го року з міського порталу Попасної

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх