Коли йдеться про наслідки бойових дій на Луганщині і в цілому на Донбасі, як правило, називають кількість поранених та загиблих, розбитих об’єктів та втраченого майна. На жаль, про те, якому ризику піддається населення прифронтової території через повітря та землю, отруєними наслідками вибухів снарядів та продуктами горіння, мова не йде. Хоча еколог громадської організації «Екологія – право – природа», киянин Олексій Василюк переконує, що ситуація досить серйозна

Анастасія ПОЛТАВЕЦЬ

БІЙТЕСЬ ВИРВИ ВІД СНАРЯДУ!

Слухаючи його, відчуваєш велике занепокоєння. Та найбільше, якщо чесно, бентежить та обставина, що вивченням цього фактору сьогодні ніхто серйозно не займається, а сама тема, схоже, усіляко замовчується.

Олексій представляє громадську організацію, пріоритетна діяльність якої торкається охорони природи. Те, з чим довелося зіткнутись у дослідженнях територій, наближених до лінії фронту, він називає для себе новим і незвіданим. Жоден університет, в якому є військова кафедра, не вивчає явища, що виникають у навколишньому середовищі у разі воєнних дій. Ніхто не знає, як оцінити ці наслідки і як взагалі можна щось дослідити на території, куди не можна потрапити.

Перше, що ми змогли зробити, – встановити автоматичний контроль за якістю повітря в місті Щастя, – розповідає Олексій. – Зокрема, ми виявили, що в межах 2-3 годин після початку обстрілів, оксидів сірки і нітрогену у повітрі стає у 5-8 разів більше норми. Все, що вибухнуло, перетворюється на дві фракції. Одна, що встигла прореагувати, опиняється у повітрі, а та менша частина, що прореагувати не встигла, осідає на ґрунті. Один вибух автоматично лишає в землі півкілограма сірки і трохи важких металів, усе інше опиняється у повітрі. Про такі речі, як правило, ніхто досі не говорить.

Фахівці рекомендують: населенню і військовим під час обстрілів необхідно закривати органи дихання вологою серветкою, щоб не скорочувати собі життя.

Другий важливий момент стосується тих, хто живе на звільнених територіях, де йшли інтенсивні бої. Все те, що тут сіло на ґрунт, представляє отруту, отже, користуватись цією землею дуже небезпечно. Минулого року члени громадської організації «Українська хельсінська спілка» дослідили ті рослини, які починають проростати у воронках від снарядів. Так ось, першими освоюють простір, що має великий вміст сірки, найагресивніші бур’яни. Домашні рослини такий ґрунт не витримують. Але населення не приймає таких речей, і, засипавши вирви від снарядів сусідньою землею, вирощує городину. А цього роби- ти не треба, бо розрахунки лабораторії попереджають: землю можна вважати отруєною в радіусі тридцять метрів до центру воронки від снаряда 120 мм.

Результати обстеження наслідків пожеж теж вражають. Як відомо, ліси в нашій області штучні і в основному соснові, а сосни вважаються найбільш пожежонебезпечною категорією дерев. На космічних знімках лісових масивів області зелене і чорне добре відрізняється. З того, що екологи змогли порахувати в межах території, де були бойові дії, вони побачили, що у вогні згоріла майже чверть площі лісу області. Більш точні дані назвати не можна, бо всі матеріали про склад лісів, на жаль, у 2014-му залишились в Луганську.

НЕ ТРЕБА ПРО МАЙБУТНЄ ДУМАТИ ПОГАНО

Олексій, тим не менш, налаштований досить оптимістично. Він з таким запалом і любов’ю говорить про Луганщину, про її красу та унікальність, що мимоволі піддаєшся його настрою і віриш, що все можна повернути.

Еколог, наприклад, вважає, що тутешній ландшафт неповторний, такого немає в жодному куточку України. Луганщина може запропонувати речі більш цікаві, ніж «розкручені» Шацькі озера. Один лише паводок Сіверського Донця чого вартий. А каньйони, а крейдяні гори, а обривисті береги річок?

Один мій колега ще у 2008 році сказав мені про Луганщину так: у нас тут є єдине місце в Європі, де на всі чотири сторони не можна побачити одне й те ж саме, крім моря. Мені це запам’яталося, і я знайшов це місце. Що б там не говорили, але якість повітря на Луганщині краща, ніж у моєму Василькові на Київщині. Промисловість закінчується Сіверським Дінцем, отже, повітря дуже чисте. Багато людей цього не знають і не цікавляться регіоном, та це велика помилка.

На думку Олексія, Луганщина має шанс стати туристичною областю. Війна, якою охоплений Донбас, не є вічною, незабаром має закінчитись, отже, до цього слід вже готуватись в плані вироблення туристичних маршрутів. Він приводить лише один приклад:

Біля міста Ровеньки, що зараз знаходиться на тимчасово окупованій території, є село Тарасівка. Так от там збереглись забудови із сланцю, які мають товщину стін 60 см. Виявляється, що таке житло будували ще за часів кочівників. Усі будинки між собою з’єднані стіною і на фасаді мали маленькі двері. Якщо якесь кочівне плем’я налітало на село, при такому щільному кордоні з хат можна було відстрілюватись. А якщо непрошені гості намагались увірватись до хати, то у двері могли протиснутись лише боком. За цей час ворога можна було вдарити ножем і знешкодити. Через цей принцип і побудоване село. У мене колись навіть була ідея запропонувати деякі вулиці Тарасівки на розгляд ЮНЕСКО, але я не встиг.

ДО РЕЧІ

Луганський природний заповідник сьогодні знаходиться у найгіршому становищі в Україні. І не лише тому, що його частина опинилася на окупованій території. Через бойові дії військові нікого не пускають на територію заповідника, тому Луганщина стала зараз не популярною для біологів та зоологів. Але Олексій та його колеги чим можуть допомагають природоохоронникам області. Зокрема, співпрацюють з ними у підготовці збірки до дуже важливої події. Поточного року на Луганщині відзначатимуть потрійне свято: ювілеї Луганського заповідника, Стрілецького і Провальського степів.

У якомусь сенсі Олексій стає для нас, луганчан, прикладом того, як слід піклуватись про свій край. Він, наприклад, запропонував внести до «Смарагдової мережі» Європи кілька десятків важливих природних та історичних об’єктів Луганщини.

«Смарагдова мережа» – це така мережа територій особливого природоохоронного значення, які важливі для збереження біорізноманіття в країнах Європи. Так от, екологи запропонували включити до мережі всі долини північної Луганщини, Сіверського Дінця і Донецького Кряжу.

Якщо відверто, то сьогодні це включення нічого не дасть, але коли Україна стане членом Євросоюзу, то є надія, що на цих територіях автоматично запровадять дії для збереження пам’яток флори та фауни. В Польщі, до речі, 24% країни охороняється саме таким чином. Словом, слід зробити крок на випередження. Якщо всі пропозиції включать до «Смарагдової мережі», Луганщина отримає дуже вагому допомогу від Єврозоюзу для збереження своєї екології та відновлення її після війни.

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх