Такого випадку, щоб генерал очолив аграрний район і в доволі зрілому віці почав будувати свою цивільну кар’єру, в нашій області ще не було. Та й в Україні, певно, такі факти поодинокі. Тож Артур Король, безсумнівно, став відкриттям в обласному конкурсі «Людина року-2017»

Анастасія ПОЛТАВЕЦЬ

ОСОБЛИВОСТІ ВИБОРУ

Отже, що примусило військову людину, генерала прикордонної служби очолити не найлегший район області?

Це питання Артур Король чув не раз. Для декого дійсно такий вибір здається неефективним в плані побудови своєї подальшої життєвої перспективи. Дійсно, мав генеральську посаду, певний військовий досвід і, хоча пішов у відставку, міг би ще попрацювати. Але Артур Станіславович вчинив, як вважав для себе кращим. Це було його власне виважене бажання. Розмірковував так: військовий період життя минув, отже, треба займатись тим, чим не встиг у свій час, а оскільки бізнесмена з нього, вочевидь, не вийде, треба використовувати свій роками набутий досвід роботи з людьми.

Коли оголосили конкурс на посаду голови Міловської райдержадміністрації, він вирішив ризикнути. До цього, правду сказати, робив спроби проявити себе на державних посадах у Києві та поза його межами. А чому ні? Зі здоров’ям все в порядку, сил та наснаги вистачає, бажання працювати є, вік на заваді не стоїть. А щодо Луганщини, то до неї цей вінничанин ставиться з особливим пієтетом, бо присвятив регіону вісім років свого життя. Служив тут спочатку начальником прикордонного загону, потім начальником штабу. Область добре знає.

Майже половина районів Луганщини має кордон з Росією, отже, завдяки специфіці своєї роботи, Король знав усі нюанси цих територій. Особливо Міловського району, де кордон з РФ проходить однією з вулиць районного центру. Крім того, тут залишились друзі, знайомі – підтримають за потреби. З іншого боку, область сьогодні переживає великий кадровий голод, що виник через бойові дії та пов'язану з ними міграцію населення. Деякі райони, наприклад, по декілька місяців залишаються без керівника, від чого починається розбалансованість території.

– Мене, власне, не турбувало, в який район призначать – в Міловський чи Марківський. Куди конкурсна комісія мене направила – туди я й пішов працювати, – розповідає Артур Станіславович. – Не скажу, що мені дістався найважчий район. На мій погляд, найбільш важка і складна ситуація існує у прифронтових регіонах. Ось там голова повинен багато займатись ще й суто гуманітарними питаннями. У нас, слава богу, не стріляють, а це, повірте, вагомий фактор. Ми не маємо втрат, у наших хліборобів війна не забрала землю.

Та у Міловському районі свої проблеми. Зокрема, пов’язані з наявністю великої кількості переселенців. Їх більше, ніж жителів району, – 18 тисяч проти 17 тисяч місцевого населення. Не можна, звичайно, виключати соціальний туризм, але ж офіційні дані саме такі, і з ними слід рахуватись.

ЩО МАЄМО?

Мілове – своєрідне селище, зі своєю ментальністю, бо поруч – Російська Федерація. Більше того, по один бік вулиці живуть українці, по інший – росіяни. Такої ситуації більше немає ніде в Україні. Король вважає, що робота, спрямована на патріотичність міловчан, була занедбаною, бо десятки років у цьому плані нічого не робилося.

– Коли минулого року я приїхав сюди, то не побачив української символіки, а прапори – деінде, – розповідає Король. – З цього, власне, і почалась моя робота – з виховання патріотизму, і головна увага була сконцентрована на молоді та дітях.

Дуже важко просувається питання децентралізації.

– Ми об’їздили весь район, зустрічалися з людьми, розповідали про позитивні сторони децентралізації, можливості громад тощо. Але свою згоду на реформування дала поки що лише одна громада, решта зволікає, чогось очікує, переконуючи, що не готова до об’єднання. Найулюбленіше слово – «зачекайте!». Це говорять не люди, а сільська еліта, яка боїться щось там втратити. А чого чекати? Фінансової допомоги від держави отримуємо все менше й менше, бюджет наш дотаційний у вигляді освітніх та інших субвенцій. Рівень усіх бюджетних надходжень за рік складає 130 млн грн, а сам район збирає податків лише на 20 з лишком. Нам навпаки дають можливість розкрити свій потенціал, залучати інші кошти через свою ініціативу. На жаль, багато хто цього не розуміє...

ГОЛОВНЕ – БАЧИТИ ПЕРСПЕКТИВУ

За час, коли генерал Король очолив Міловщину, тут відбулись позитивні зміни. Насамперед, збереглися дороги, особливо центральні. Пояснюється це тим, що сюди, на периферію, менше їздять, отже, менше розбивають шляхи, а дорожні служби, у свою чергу, дбайливо до них ставляться. До європейських міловським дорогам ще далеко, але у всякому випадку, по них можна рухатись, не боячись загубити колесо. Отже, основні магістралі у нормальному стані.

– Поточний ямковий ремонт завершимо, а далі у нас є плани поліпшити стан доріг, витративши на це до 20 млн грн, – розповідає Артур Король. – Маємо закрити питання з дорогами, оскільки мова йде про безпеку населення і особливо дітей, яких возять шкільні автобуси.

Цього року у Міловому здали до експлуатації кілька важливих об’єктів, зокрема, школу мистецтв після капітального ремонту. Для лікарні придбали рентгеноапарат за майже 4,5 млн грн і понад 800 тис грн витратили на ремонт приміщення для нього. Вперше у Міловому поставили погруддя Тараса Шевченка, а раніше можна було бачити одні тільки пам’ятники Леніну.

Загалом, в районі зараз виконується ряд мікропроектів. За кошти соціального розвитку реконструюються, наприклад, одразу два сільських клуби, а минулого року відновили водну мережу, витративши близько 12 млн грн на заміну старих труб, які пролежали в землі понад 50 років. Лишилося замінити розвідну систему, вирішити проблеми каналізації і твердих побутових відходів. Концепція і бачення, як це треба зробити, є.

І все ж своїм головним завданням очільник району бачить виховання підростаючої зміни. Він любить молодь. Певно, це залишилось у нього з того часу, коли в зоні його відповідальності перебували сотні молодих юнаків, призваних на службу в прикордонних силах України. Короля можна назвати нестандартним чиновником, бо не кожен керівник району у спортзалі ганяє у футбол з дітворою, особисто викладає для них історію в школі. Безоплатно. По темах. Наприклад, розповідає про січових стрільців.

08 - Король Артур 2

Урок історії. Керівник району розповідає учням 10-го класу про особливості Варшавської угоди

– Мені цікаво працювати з молоддю. Вона інша, не схожа на старше покоління міловчан. Була така комсомольська територія Єфремова, куди возили гостей, аби показати, у якій злагоді живуть росіяни та українці. Жодних українських традицій молоді того часу не прищеплювали. Пам’ятний знак Ільфу та Петрову у Міловому є, а пам’ятника найвидатнішому українському поетові Тарасові Шевченку немає. Отже, треба працювати з молоддю. Один-два рази на місяць я йду в школу і спілкуюсь з дітьми. Теми різні: ситуація у світі, які існують провайдери або як я став головою райдержадміністрації. У мене самого двоє дітей – син та донька, яка, до речі, народилась у Луганську, коли там працював. Діти в Києві – за останнім моїм місцем роботи. Сумую за ними.

08 - Король Артур 3

Після великодньої дитячої вистави у РДА

Разом з дітьми граю у волейбол, футбол, інші ігри. Зимою – в спортзалі, влітку – на спортивних майданчиках. Ні, я не скажу про себе, що я неформальний лідер. Я в команді. Помітив, що коли граю на майданчику, там збирається не тільки молодь. Приходять пограти і люди більш поважного віку. Спортзали не пустують. У вихідні проводимо чемпіонати, займаємось міні-футболом, шахами, тенісом. Отже, місце зустрічі – спортзал. Через спорт, через спілкування у школі шукаємо стежку до молоді, щоб її не втратити. Серед них можна чути різні сепаратистські думки, але вони не їхні, а батьківські. Я не хочу гаяти часу, вважаю, що треба виховувати покоління в іншому дусі.

Недавно в Міловому провели районний турнір КВК, до якого готувались не лише всі школи, а й кожна громада. Так от ведучим цього заходу був... голова РДА.

– Сім годин тривав цей марафон при повному залі. Ми виявили такі таланти! – захоплено розповідає Король. – Далі провели конкурс «Найрозумніший» у п’яти номінаціях. У нас прекрасна молодь! Талановита, ініціативна, розумна! Вона варта кращого життя.

На посаді голови райдержадміністрації генерал у відставці Артур Король багато чому навчився. Розібрався з бюджетом, з економікою. Як кожна нормальна людина, він має здорові амбіції, тому не приховує: якщо йому запропонують більш високу посаду – погодиться, але за умови, що йому це буде цікаво. Адже на роботу треба йти із задоволенням.

– Кожен солдат хоче стати генералом. На державній роботі я поки що рядовий. Отже, треба рости, – жартує він.

На головному фото: губернатор Юрій Гарбуз вручає Артуру Королю статуетку «Людина року-2017»

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх