Зараз на екстернатній формі навчання, з восьмого по одинадцятий клас, освоюють знання в школах української Луганщини понад вісімсот дітей, які проживають на окупованій території. Для участі у ЗНО приїдуть (під час основної та додаткової сесій) понад 300 таких школярів. Педагоги та громадські активісти намагаються створити усі належні умови, аби дівчаткам та хлопцям було зручно «у гостях»

Світлана ДЄТОЧКІНА

ЄС ДОПОМОЖЕ

– По-перше, дітям, які приїжджають, намагаємося в межах проекту організувати харчування і тим, хто цього потребує, – проживання, – розповідає локальний координатор проекту «Інтеграція через діалог» Галина Кравченко.

Другий рік поспіль вона, громадський активіст, співпрацює з педколективами декількох шкіл, де екстернатом навчаються діти з тимчасово окупованих територій. Такі діти є цільовою аудиторію проекту, який фінансує Єврокомісія.

Того року школярі жили у хостелі, зараз вже заброньовані декілька номерів готелю «Сіверський Донець». Вже домовлено про меню (одноразового, але «посиленого» харчування). Так буде у всі дні проведення ЗНО. Так було й протягом двох тижнів наприкінці лютого, коли старшокласники приїхали здавати контрольні роботи та інші іспити, отримувати консультації та подавати документи для реєстрації на ЗНО.

У лютому, окрім «побутової допомоги», Галина Антонівна організувала для дітей ще зустрічі з викладачами місцевих вишів. Вони розповідали корисну інформацію, особливо про програму освітніх центрів «Донбас-Україна», запрошували на навчання. Саме тому проект ще звуть «Освітнім компасом».

Але на шляху до знань ще й контрольно-пропускні пункти. Тим більш, що не всі діти безпосередньо з Луганська. Декому треба було доїхати до КПВВ зі Свердловська, Алчевська. Тяжкий шлях.

– До того ж коли діти йдуть на ЗНО з того боку, то взагалі намагаються свою мету не афішувати. І коли в них питають, чи не на ЗНО, то намагаються заперечувати, кажуть, мовляв, поспішаю до бабусі, яка захворіла, і таке інше. Бо були випадки, коли на ЗНО звідти просто дітей не пропускали, – підкреслює Галина Кравченко.

За її спостереженнями, багато залежить й від керівника учбового закладу на місці, тобто на тимчасово непідконтрольній території.

– Того року був випадок, коли дівчинка тут здавала іспити. А потім, коли вона туди повернулася, і про це стало відомо, то її на лінійці «відшмагали», – розповідає Галина Кравченко.

ПЕРСПЕКТИВА «ЗОЛОТОЇ МЕДАЛІ»

Директор Сєвєродонецької СШ № 5 Ірина Горобинська розповідає, що під час прийому документів на екстернатну форму навчання дуже довго спілкується з дітьми та їхніми батьками.

– Зазвичай сім’ї хочуть подивитися, куди потім приїде їхня дитина. І вони дуже довго з нами спілкуються, розповідають як там. Їм хочеться висловитися навільно.

07 - Абитуриенты переселенцы 2

За спостереженнями Ірини Горобинської, частіш обирають саме її школу, бо допомагає так зване «сарафанне радіо» – ті, хто тут навчався, передають контакти. Адже турбота тут – всебічна.

Наприклад, цього року в однієї дитини виникли проблеми з оформленням паспорту.

– Чомусь затребували для отримання паспорту довідку, що він дійсно є учнем екстернатної форми навчання. Навчальний заклад має право надавати такі довідки, що ми й зробили, – розповідає Ірина Горобинська.

«Паспортні проблеми» бувають різноманітні. Цього року сталася й така ситуація: під час перетину лінії розмежування на паспорті дитини пошкодили фотографію. І документ став недійсним. Але ж лютий – треба подавати на ЗНО. І хоч у хлопця був ще й закордонний паспорт, батьки хвилювалися: у тому документі не зазначено по батькові – раптом хтось буде прискіпуватися? Отже, довелося докласти максимум зусиль – і департаменту освіти у тому числі. Але протягом місяця хлопчина отримав новий документ – ІD-картку, і благополучно зареєструвався на ЗНО.

Взагалі там була ціла історія: хлопець виїжджав у Київ, щоб скласти міжнародний екзамен з англійської мови. Склав його доволі успішно, і це надає можливість для того, щоб один з випускних екзаменів йому був зареєстрований як 12 балів.

То, виходить, родичі на окупованій території знають навіть про такі можливості в Україні?

І директор школи, і громадський активіст Галина Кравченко підтверджують.

– Так, вони обізнані про можливості в Україні, – підтверджує громадський активіст Галина Кравченко. – Це однозначно вмотивовані сім’ї. Бо екстернатне навчання – дороге. Порахуйте, скільки коштує просто проїхати від Станиці до Сєвєродонецька, оплатити проживання. Додайте харчування. І це ж не на один день.

За даними директора СШ № 5, кількість дітей на екстернатній формі навчання залишається на певному рівні вже протягом чотирьох останніх років: від 11 до 14 учнів.

Чи розповідають діти про своїх вчителів з тимчасово окупованої території?

– Там залишилися наші колишні колеги, з якими ми все ж таки спілкуємося, – відповідає Галина Кравченко. – І, наприклад, вчителі української мови кажуть про те, що до війни не було такої мотивації, як зараз, вчити мову. Навіть у 2014 році ніхто не хотів вивчати мову. А зараз, кажуть, пальцем не треба поворухнути, аби діти виконали усі завдання. Я була вражена такою інформацією, мені це гріє душу!

Чим це пояснюють? Кажуть, що відбувся певний перелом: люди розуміють, що те навчання, яке є там, нічого не дає.

– Сюди їдуть найкращі. Тому вони виявляють гарний рівень підготовленості та гарний рівень знань, – каже директор школи Ірина Горобинська. – Хочу додати, що у зв’язку зі змінами, які внесені до положення про дистанційне та екстернатне навчання ще минулого року, у таких учнів тепер є право отримати золоту та срібну медаль. І цьогоріч у нас буде претендент на таку нагороду з числа учнів екстернатної форми навчання.

НИТОЧКА ДО БАТЬКІВ

– Іноді ми замислюємося, чи це діти хочуть сюди приїхати, чи батьки користуються такою нагодою, – каже громадський активіст Галина Кравченко. Проект, у якому вона задіяна – «Інтеграція через діалог», – сприяє цьому.

– Якщо ви хочете в контексті діалогу побачити батьків, то це стовідсоткове попадання, – підкреслює Галина Антонівна. Наприклад, у лютому в рамках проекту ЄС організовували зустрічі дітей з непідконтрольних територій з представниками органів юстиції.

– За можливістю, батьки також могли бути присутніми на цих зустрічах, бо ми розглядаємо цих людей, як джерела інформації. І так воно і є, люди потім передзвонюються з нами. Ми для них – це ниточка. І ми намагаємося цей зв’язок підтримувати.

07 - Абитуриенты переселенцы

П’ятнадцята Молодіжна академія, учасниками якої, у тому числі, стали діти з прифронтових територій

Представники проекту за межами школи продовжують спілкуватися з дітьми-екстернатниками. Для таких є ціла низка заходів, зокрема, Молодіжна академія, до участі в якій зараз запрошені двоє дітей з непідконтрольних територій. В межах цих заходів такі дівчата та хлопці їздять у Київ та Львів, де зустрічаються діти-переселенці з усіх областей, спілкуються між собою. Громадські активісти вважають, що це – «громадянська освіта».

– І у нас, дорослих, надія на дітей: якщо ми цю війну допустили, то, можливо, саме діти її припинять?! – каже Галина Кравченко.

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх