У ці дні Луганщина вшановує світлу пам’ять генерала Едуарда Дідоренка. Він помер у парадному мундирі за 15 хвилин до святкового привітання курсантів з початком нового навчального року. Як сказав Віталій Комарницький, «право на такий відхід з життя мають тільки великі люди»

Іван КАРПЕНКО

Хто знав Едуарда Олексійовича Дідоренка за його життя, той скаже, що це була неординарна людина, найвищими людськими цінностями для якої були істина і доблесть. В чомусь, можливо, його персона була неоднозначною, проте завжди викликала в оточуючих повагу і захоплення.

10 липня 2018 року професору, члену-кореспонденту Академії правових наук України, заслуженому юристу України, почесному громадянину Луганщини, засновнику Луганського державного університету внутрішніх справ генерал-полковнику міліції Едуарду Олексійовичу Дідоренко виповнилося б 80 років. Він прожив велике життя, наповнене чесним служінням своїй справі.

Трудову діяльність вихованець Ворошиловградської спецшколи Військово-повітряних сил МО СРСР Едуард Дідоренко почав у 1956 році на Ворошиловградському тепловозобудівному заводі, але вже через рік, зважаючи на його бажання, трудовий колектив рекомендував юнака в органи внутрішніх справ. Спочатку він працював оперуповноваженим і на цій посаді виявив кмітливість, старання та особливий хист до розслідування. Отже, професійна кар’єра цього без сумніву талановитого працівника росла швидко. Невдовзі його призначили заступником начальника управління карного розшуку Луганського обласного управління внутрішніх справ.

Пізніше доля привела Едуарда Олексійовича до Івано-Франківська, де він працював заступником начальника, а потім очолив управління внутрішніх справ у Івано-Франківській області, і далі доля зробила ще один крутий поворот – відправила Дідоренка за межі рідної України. В період 1984-1989 р.р. він працював заступником, а потім першим заступником міністра внутрішніх справ Узбецької РСР. То був особливо цікавий і водночас відповідальний відрізок життя.

У 1989 році Едуард Олексійович повернувся до Луганська і очолив управління внутрішніх справ області. Хто знав Дідоренка в ті часи, пам’ятає, як мріяв він створити навчальний заклад для підготовки правоохоронців. І це була не просто мрія, а мета життя, для досягнення якої Дідоренко робив усе можливе. У 1993 році спеціалізований навчальний заклад – Луганське училище міліції було створене.

Дідоренко його очолив, але на досягнутому не зупинився, і далі його ініціатива та зусилля були спрямовані на те, щоб на Луганщині з’явився свій інститут внутрішніх справ. На десятому році незалежності України інститут став академією, а з 2005 року – державним університетом внутрішніх справ. На посаді його керівника Едуард Олексійович був до останніх днів свого життя.

Під його керівництвом навчальний заклад стрімко розвивався та увійшов у перелік найбільш успішних і перспективних науково-освітніх центрів Східної України. Всього за 15 років в ЛДУВС були створені всі умови для того, щоб виховувати висококваліфікованих фахівців для органів внутрішніх справ: навчально-лабораторні комплекси, гуртожитки, спецкабінети, спортивні та актові зали, басейн, стрілецькі тири, криміналістичний кабінет, заміський навчально-тренувальний комплекс.

З перших років існування навчального закладу Едуардом Олексійовичем були закладені традиції, які стали візитною карткою університету та його колективу. Створені власні емблема і гімн, а кожен випускник по завершенню навчання отримував срібний перстень з назвою вузу та роком випуску. Вихованців університету і своїх учнів Едуард Олексійович вчив бачити далі й більше, не просто дивитися, а вдивлятися, не просто слухати, а вслухатися. Всіх, хто був близько знайомий з ним, вражала незвичайна обдарованість і надзвичайна активність Дідоренка. Пам'ять про добру, талановиту людину, професіонала своєї справи вічно залишиться жити в серцях його соратників, колег, друзів і вихованців університету.

І навіть смерть генерала Дідоренка стала для його дітища – університету внутрішніх справ – символічною. Адже, як усі пам'ятають, помер Едуард Олексійович на бойовому посту, в парадному мундирі за 15 хвилин до святкового привітання курсантів з початком нового навчального року.

«У розквіті сил і творчих планів пішла з життя людина, яка зіграла дуже важливу роль в історії розвитку ЛДУВС. Колектив університету з натхненням сприйняв звістку про те, що 11 вересня 2007 року розпорядженням Кабінету Міністрів України нашому навчальному закладу присвоєно ім'я генерала Дідоренка, – каже учень і послідовник генерала Дідоренка, ректор Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка Віталій Комарницький. – Справа в тому, що створити навчальний заклад з підготовки фахівців для органів внутрішніх справ було заповітною мрією Едуарда Олексійовича. Нестримне прагнення і бажання, помножене на титанічну працю, втілилися в реальність четвертого рівня акредитації. Шлях становлення університету був далеко не легким. Звичайно, труднощі та негаразди (особливо в останні роки) не могли пройти для Дідоренка безслідно, і його серце, таке неспокійне, по-батьківськи чуйне і дбайливе, не витримало.

Він жив як генерал, і помер як генерал. Право на такий відхід з життя мають тільки великі люди».

Серед досягнень генерала Дідоренка не тільки створення університету. За своє життя Едуард Олексійович зробив значний внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки і становлення сучасної правоохоронної системи України. Він – один із перших творців концепції боротьби з організованою злочинністю, активний учасник розробки Закону України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Автор 10 монографій, 15 підручників і посібників, більше 100 пропозицій та експертних оцінок до проектів законодавчих актів України.

Адже все своє життя Едуард Олексійович боровся за правду і завжди був упевнений в тому, що справедливість переможе. Для Луганщини генерал Дідоренко – історична особистість, а випускники університету – найкраща пам’ять про нього.

Друкувати
© За матеріалами Луганщина.ua
Новости по теме
Вгору