30 липня своїм розпорядженням голова Луганської обласної державної адміністрації – керівник обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз призначив на посаду заступника голови облдержадміністрації Геннадія Іваненка. «Луганщина.ua» першою знайомить читачів з новопризначеним заступником голови Луганської ОДА, адже на інтерв’ю з журналістом газети Геннадій Георгійович погодився вже в перший день свого перебування на посаді

Евеліна БОГДАНОВА

– Що передувало призначенню вас на цю посаду? Розкажіть декілька слів про себе.

– Я народився і все життя прожив на Луганщині. Вищу освіту здобув у Комунарському гірничо-металургійному інституті (гірничий інженер), Донецькому інституті внутрішніх справ при Донецькому державному університеті (правознавство, юрист) та Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля (управління навчальним закладом, магістр з управління навчальним закладом). Трудову біографію почав теж тут, в Луганській області, слюсарем-ремонтником на Кіровському ковальському заводі «Центрокуз». Після двох років строкової служби у лавах Збройних сил, 27 років служив в органах внутрішніх справ України в Луганській області. Останнє місце роботи, після виходу на пенсію за вислугою років у 2010 році, – начальник Управління безпеки по Луганській філії направлення «Безпека», заступник начальника Управління безпеки у Східному регіональному управлінні Головного офісу ПАТ КБ «Приватбанк». І до 27 липня 2018 року – голова Луганського відділення Української секції Міжнародної Поліцейської Асоціації.

– А чому ви вирішили піти на держслужбу?

– Я бачу, скільки всього потрібно ще зробити, щоб повернути Луганщину до нормального життя, бачу перспективи розвитку області і шляхи їх досягнення. Тому, коли очільник області запропонував обійняти цю посаду, вагатися не став, адже це можливість зробити реальні дії на благо рідної області.

– Які кроки, на ваш погляд, потрібно зробити, щоб повернути окуповані території Луганщини в Україну?

– Хоча сьогодні – перший мій день на посаді заступника голови облдержадміністрації і я тільки заглиблююся в подробиці роботи, але власне бачення щодо цього питання в мене є.

Вже чотири роки я спостерігаю за людьми, які покинули окуповані території і оселилися у вільній Україні. Кожен з них думав, що через рік повернеться додому. Потім думав – через два, три. А коли йде п’ятий рік війни, всі зрозуміли, що відсиджуватися вже не можна. Щось потрібно робити. Внутрішньо переміщені особи замість того, щоб зароблені кошти витрачати на себе, на свій розвиток, на сім’ю, віддають левову їх частку за оренду житла. Тому перше, чого бажає кожен з луганців, щоб скоріше в нашому краї наступив мир і кожен повернувся додому.

А для цього, зрозуміло, потрібно, щоб ми тут, на вільній території області, стали жити краще, щоб стали взірцем для тимчасово окупованих територій. Поки цього не станеться, шанси об’єднати Луганщину будуть достатньо невеликі.

– Як змінити ситуацію на краще? З чого б ви почали?

– Величезна проблема – те, що ми на Луганщині живемо в режимі «острову», логістика майже на нулі.

По-перше, дороги, які донедавна були зовсім у поганому стані. Добре, що голова облдержадміністрації Юрій Гарбуз відніс це питання до першочергових, вклав у ремонт доріг максимум можливих коштів, і в’їзди в Луганську область більш-менш зробили.

По-друге, це залізнична транспортна розв’язка. Де я зустрічаю луганчан? У Слов’янську, на залізничному вокзалі. Якщо потрібно за день-два придбати квиток на поїзд, наприклад, до Києва, це взагалі неможливо. До того ж, якщо всі вантажі будуть іти автотранспортом, доріг найближчим часом знов не буде.

Висновок – залізничної транспортної розв’язки, яка залишилася сьогодні, недостатньо. Немає електрифікації залізничних шляхів Луганщини. А ми живемо в сучасному технологічному світі, у XXI столітті. Ілон Маск каже, що незабаром за 27 хвилин з США можна буде попасти до Великої Британії.

В Україні з Києва до Харкова ходить чотири швидкісних поїзди Інтерсіті. А я вважаю, можна продовжити їхній маршрут і далі, до нас в область. Щоб наші луганчани могли нормально їздити країною, і гості Луганщини без проблем приїжджали до нас. Ніякий інвестор сюди не приїде, якщо сюди буде складно добиратися чи доставляти вантажі.

Тому треба розглянути питання подальшої електрифікації залізничної дороги до Рубіжного чи Лисичанська та створення надійної колії, щоб люди могли вільно і швидко переміщатися поїздами Інтерсіті.

– А ще залізнична колія завершується в Лисичанську...

– Потрібна залізнична вітка від Сватового до Білокуракиного, кілометрів приблизно 60. Люди переходять КПВВ «Станиця Луганська» і чекають, чи буде маршрутка, чи ні. А більшість з них – люди похилого віку. І їм потрібно добиратися як по Луганській області, так і далі – в Київ, Харків, Полтаву, Одесу. На цьому відрізку шляху потрібний потяг від Білокуракиного до Сватового, щоб люди не відчували себе відірваними від решти України, щоб вони розуміли, що держава піклується про них, створює нормальні умови життя навіть у період міжнародного військового конфлікту.

Також ця колія потрібна і для вантажних перевезень – щебеню для ремонту доріг, зерна від аграріїв. Тоді й інвестори зрозуміють, що в області можна спокійно транспортувати продукцію. І місцевим контрагентам буде зручніше. До того ж, з урахуванням перевезень залізничним транспортом, собівартість продукції наших підприємств зменшиться, і як наслідок, збільшиться конкурентоспроможність.

– На це потрібні чималі кошти...

– Кошти потрібні завжди і на все. Ми ще детально не обговорювали з губернатором цього питання, бо я перший день на посаді, але вважаю, треба стукатися у всі двері, брати участь у всіх програмах, у тому числі використовувати можливості міжнародних інвесторів. Луганщина – форпост України і Європи. І нам потрібна підтримка. На мою думку, всюди розуміють, що спокійне життя там багато в чому залежить від того, чи вистоїмо ми тут. Тому таку підтримку ми сьогодні маємо.

– І все ж, як ви вважаєте, яким шляхом ми повернемо додому окуповані території Луганщини – воєнним чи політичним?

– Я впевнений, що в нашому випадку і в подібних до нього повинна працювати дипломатія. Військове вирішення питання – це останнє, що можна використовувати в таких ситуаціях. Наше завдання – вибороти перемогу в думках і серцях людей, а дипломатам залишається боротися за території. Підписані Мінські угоди, і всі їх повинні виконувати. Вважаю, цей процес все одно продовжуватиметься, у тому числі завдяки впливу іноземних посередників. У будь-якому разі, в Брюсселі, Мінську, Києві, Сєвєродонецьку – всі разом ми обов’язково побудуємо мир в нашій квітучій привітній Луганщині й у всій Україні.

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх