Сіверський Донець, як відомо, сьогодні став своєрідною лінією розмежування, розділяючи Луганщину на дві частини – тимчасово окуповану і підконтрольну українській владі. Доля села Кримського склалася так, що воно опинилось по той бік річки, і сьогодні перебуває в оточенні населених пунктів, де укріпились бойовики

Павло ВОРОНЦОВ

ДОРОГИ, ВОДА І ГАЗ ЯК СКЛАДОВІ ЖИТТЯ

Хоча за Мінськими угодами і Сокільники, і Жолобок належать українській владі, ворог їх не лише не віддає, а й має намір захопити Кримське, аби зайняти більш вигідні для себе позиції. Тому бої тут точаться постійно.

Кажуть, що найбільш сильних обстрілів Кримське зазнало у 2015-му році. Тоді були зруйновані і пошкоджені 80% житлових будинків, господарських будівель та соціальних об’єктів. За висловом керівника Кримської військово-цивільної адміністрації Юрія Константінова, «Кримське знаходиться біля самого порога пекла, яке влаштувала Росія».

Люди втомились від постійних стресів, тому влада опікується тим, як налагодити у прифронтовому селі мирне життя. Це не просто, бо населений пункт, по суті, відрізаний від цивілізації.

До війни до Кримського вели три дороги, але користуватись жодною з них не можна: дві – окуповані, а третя, що проходить по Бахмутському шляху повз окупований Жолобок, активно прострілюється. Тому зараз до села «пробили» іншу дорогу, яка ніде і ні за ким не закріплена. По ній автобус возить людей до районного центру і двічі на тиждень – до Лисичанська. Щоб вкласти у благоустрій шляху кошти, слід спершу об’єкт узаконити.

Доки влада над цим працює, жодних робіт тут не проводиться. А відтак проїхати ним можна лише у суху погоду.

Дякуючи богові, газ вже є. Газопровід відремонтували ще минулого року, але його знову перебили під час обстрілів, і «блакитний вогник» покинув село на півроку. Зараз все нормально, а ось з водопостачанням проблема поки що не вирішена. Ситуацію, що склалася, голова Новоайдарської РДА Віктор Сергієнко коментує так:

– Ми дійшли висновку, що тримати водогін економічно невигідно. До 2014 року він у селі був, але майже не працював через зовсім безнадійний стан труб. Ми переконали населення, що доцільніше у кожному дворі встановити свердловину. Господар сам вирішуватиме, скільки води йому потрібно. і чи вистачить у нього коштів на її користування. Міжнародні організації беруться допомогти. Причому безкоштовно. Населення оплачуватиме лише користування водою. Зараз, до речі, розглядаємо проект по свердловині, яка окремо буде обслуговувати два двоповерхові будинки села.

05 - Крымское 2

Одне з джерел води для мешканців Кримського – ручні свердловини загального користування. Водопроводу тут немає

Керівник Кримської ВЦА Юрій Константінов доповнює:

– На сьогодні всі будинки, де мешкають люди (а їх загалом 297), вже відремонтовані. Залишились два об’єкти – один дім повністю розбитий, інший – частково, але ремонту не підлягає. Є домовленість з МКЧХ, що одній господині збудують нове помешкання, а іншому власнику хату вже зводять.

ВЛАДА ПІКЛУЄТЬСЯ ПРО ЛЮДЕЙ

До речі, обидва керівника – і Сергієнко, і Константінов – учасники бойових дій, не місцеві. Віктор родом з Київської області. Спочатку служив на Луганщині, і так прикипів серцем до Новоайдарщини, що після демобілізації залишився тут працювати. Не покинув область, відслуживши свій строк, і харків’янин Юрій Константінов. Обидва чоловіки відповідально ставляться до дорученої їм ділянки роботи.

Скажімо, територія Новоайдарського району за площею сьогодні найбільша в області. Причому від Щастя до Кримського – це все лінія розмежування. Оріхово-Донецьке, Кряківка, Лобачево, Кримське, інші населені пункти – «гарячі точки», що перебувають під постійними обстрілами. Але влада намагається влаштувати життя людей і у таких умовах. На всьому відрізку лінії розмежування, насамперед, налагодили роботу сільських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів, розпочавши з Трьохізбенки. Є задумка в наступному році відкрити тут стоматологічний кабінет, щоб люди не їздили в район. Волонтери вже пообіцяли привезти стоматологічне обладнання, а районна влада за свій рахунок проведе ремонт приміщення і підведе комунікації.

– Минулого року у нас була проблема з електропостачанням села Лопаскіно. Та завдяки одній «воєнній» хитрості, ми не лише забезпечили село світлом, а і стали незалежними від окупованої території, звідки раніше отримували електроенергію, – хвалиться Віктор Сергієнко. – «ЛНР» перебила нам лінію, і місяців зо п’ять люди були вимушені жити з допомогою генераторів. Сьогодні світло від Лопаскіно вже ніхто не відріже.

Оскільки частина району – це прифронтова територія, місцева влада тісно співпрацює з військовими. Основні напрямки такої співдружності – освіта, медицина і соціальна сфера. Скажімо, немає в селі води – військові її підвозять, немає світла – хлопці беруться відремонтувати поломку. Словом, військові вросли у сільське життя, і це дає хороші наслідки.

– Я так скажу: ЗСУ – це для місцевих практично гарант безпеки, і своїй українській армії вони довіряють найбільше за всіх, – стверджує Сергієнко.

Константінов з ним погоджується:

– Навіть в умовах війни, ми намагаємось влаштувати мирне життя (і це я бачу своїм завданням), щоб ті, що залишились на окупованій території, бачили: українська влада – це правда, порядок, законність, допомога людям. Я спілкуюся з тими, хто живе на тій стороні і приїжджає в Кримське до своїх родичів. Розповідають, що для відновлення села у них нічого не робиться, а у нас відчувається, що є влада і вона піклується про людей.

У зв’язку з війною роботи у Кримському немає, а жити за щось треба. Міжнародні організації допомагають селянам налагодити невеличкий бізнес. Минулого року, наприклад, людям давали курей та інкубатори, а вирощених курчат потім викупали і роздавали іншим у вигляді гуманітарної допомоги. Іншим разом у Кримське привезли 100 полікарбонатних теплиць, Червоний Хрест почав програму по розвитку бджільництва, і хто хотів, той взяв вулики, став займатись виробництвом меду. А тим, хто тримав рогату худобу, навіть відремонтували сараї. Цього року МКЧХ виділив кожному домоволодінню по 3 тис. грн для придбання опалення.

Словом, життя у Кримському налагоджується. Та все ж...

– Щоб зрозуміти, як ми тут живемо, треба пожити разом з нами, – сказала нам на прощання вчителька Кримської школи Юля Здорова. – Хто хоче отримати адреналін – нехай приїжджає до нас, а не стрибає з парашутом.

За матеріалами «Голосу України» Фото зі сторінки Юрія Константінова у Facebook

На головному фото: «Кримські гірки» – єдина дорога, що сьогодні веде до села

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх