29 світлин, які відібрано, за словами організаторів, з-понад 200. Фотографії зроблені працівниками благодійного фонду «Карітас», які, починаючи з 2014 року, допомагають людям, постраждалим від війни. Варто подивитися в очі тих, хто на світлинах, аби поринути (навіть, мимоволі!) у їхнє страждання. І цей світ, це життя – усього за пару десятків кілометрів від мирного Сєвєродонецька

Анна ЧЕРКАШИНА

МОЖЕ, ЦЕ ТРЕБА ПОКАЗУВАТИ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ?

Тільки-но відкрили перегляд, одразу розпочалася жвава дискусія.

– Виставка вражає. І такого болю завдає душі! Але ви нас не здивували. Ми п’ятий рік вже про це чуємо. Може, виставку треба показати у Верховній Раді? І спонукати владу до того, що треба закінчувати цю війну! – такою є думка сєвєродончанки Світлани Попової.

– Багато людей у Сєвєродонецьку не знають, що насправді відбувається у «сірій зоні». Мало хто там був особисто. Тож те, що вони побачать тут на власні очі – важливо. Не можна забувати про те, що там відбувається, – упевнений Олег Невениця.

– Перший раз я побачила ці фотографії, приїхавши на Схід у 2016-му році. Відтоді я дуже агітувала зробити виставку, бо була впевнена, що й Україна має це побачити, – говорить автор концепції та куратор фотовиставки Оксана Іванкова-Стецюк. – Сама я пережила таке відкриття: мені здавалося, що оця виставка буде більшим шоком саме для львівського соціуму, такого благополучного. Львівська громада, дійсно, дуже активно на виставку відреагувала, було дуже багато відвідувачів, які залишали свої записи у книзі відгуків.

Про Сєвєродонецьк я, чесно кажучи, думала, що людям буде не дуже цікаво, адже це так близько, всі і так в курсі, що там відбувається. І тут я чую той самий меседж – люди уявлення не мають, що відбувається за кілька кілометрів.

Я думаю, що це проблема загалом суспільства, яке ще не готове до кінця сприймати, що серед нас є люди в потребі. Тому оця наша робота вона іде, скажімо так, на синтезі, її основна ідея – те, що ми маємо завжди пам’ятати: наповнюєш чиюсь руку – наповнюєш своє серце.

11 - Выставка 2

– На жаль, українці почали забувати про те, що насправді йде війна. І це мені особисто теж болить чи не найбільше. Як ми можемо переконувати світ про те, що необхідно включатися в цю ситуацію, коли самі українці вже почали про це забувати? – каже директор розвитку гуманітарних програм БФ «Карітас Україна» Григорій Селещук.

МІЖ ЩОДЕННОЮ ВІЙНОЮ І НЕТРИВКИМ МИРОМ

Проведення виставки за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини є спільною соціально-мистецькою ініціативою декількох інституцій.

Це Міжнародний благодійний фонд «Карітас Україна», Кризовий медіацентр «Сіверський Донець» та міський палац культури, ГО «Південь» – організатор міжнародного мандрівного фестивалю документального кіно Docudays.UA. Світлини зроблені працівниками «Карітасу» − Валентином Бебіком, Геннадієм Якубовим та Іриною Перковою. Організатори фотовиставки сподіваються, що проект «Сіра зона. Людина. Доля» допоможе донести до людей думку про цінність кожної Людини; про актуальність пошуку шляхів прийняття «інших», з їхніми потребами, болями, мріями; і нарешті – про важливість й цінність Миру, навіть в умовах війни, та необхідність розширення просторів інтеграції та миробудування.

– Вперше фотовиставка була у Львові, потім ми вирішили, що вона має бути на крайньому сході, і Сєвєродонецьк є таким форпостом. Був уже запит із Відня (Австрія) та Фрайбурга (Німеччина), з Брюсселю (Бельгія). Але ми сказали, що спочатку буде тут, бо то є продукт українців, для українців і про українців, – розповідає Григорій Селищук.

За його словами, «ви побачите на цих фотографіях, як жахливі речі поєднуються зі звичайним життям. Як стара бабуся збирає у себе на городі осколки снарядів, тому що вони засмічують її город. Побачите моменти, які дають промінчики надії».

– Я дуже сподіваюся, що ця виставка буде мати резонанс і в Сєвєродонецьку. Вона діє напряму. Тут не треба нічого розуміти. Тільки йти, дивитися і відчувати! – закликає Оксана Іванкова-Стецюк.

Тож, ходімо?

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх