З Іриною Сельницькою ми познайомилися кілька років тому, коли вона організувала перше в Лисичанську дитяче кафе. Переселенка з Первомайська, вона влаштовувала безкоштовні свята й заняття з психологами для діточок. Сьогодні Ірина очолює громадську організацію «Міст 3.10», яка входить до Спілки «Сильніші разом», що об'єднує переселенців усієї України. Жінка зізнається, що інформації про програми для переселенців у Луганській області обмаль, розповідати практично нічого. Але в Ірини до усіх переселенців, волонтерів та мешканців краю є пропозиція саме до Святвечора

Анна ЧЕРКАШИНА

– Днями в трьох містах області відбулася прем'єра вашого документального театру «Новий Лісабон». І п'єса дуже нагадує сповідь...

– Почну з самого початку, з того, як у нас зароджувався документальний театр «Новий Лісабон». 2017 рік. Липень. Я читаю, що у Полтаві оголошується конкурс громадських організацій, що братимуть участь у проекті «Театральний сучасний діалог». У цьому конкурсі мали брати участь Сєвєродонецьк, Попасна та Бахмут. Лисичанськ не входив до очікуваного контингенту. Але я все ж відправила заявку.

– А де ви були сама на той момент?

– 2016 рік був дуже складним у підприємницькій діяльності. Змінилася система оподаткування, зросли мінімальні зарплати. Ми в кафе «Капітошка» не торгували ані спиртним, ані тютюном – а це те, що зазвичай дає прибуток. Тож борсалися, як могли, але кафе довелося закрити.

– І ви стали громадським активістом?

– Ця ідея у мене була ще з самого початку, тільки-но ми приїхали в Лисичанськ. Мені хотілося об'єднати переселенців, бо я теж відчувала себе, так як усі ми: навколо чуже місто, не всі тобі в ньому раді. І першими, кому я розповіла про ідею створити громадську організацію були Олексій Горленко та Наталя Котілевська. Вони теж переселенці. Спочатку вирішили створити таку організацію на базі нашого дитячого кафе. Назвали її «Міст 3.10».

Але повернуся до розповіді про театральний проект. Спочатку отримала відмову, але перед самим початком реалізації проекту, дзвонять з Полтави і кажуть: «Ми вирішили вас прийняти». А потім до нас з Полтави приїхали драматургиня Ірина Гарець та режисер Алік Сардарян і поставили нашу першу п'єсу, яка називалася «Подвійні стандарти».

– Що за п'єса, хто автор?

– Документальний театр представляє історії з життя. І це були історії життя членів нашої організації, в яких була перемога над обставинами, над корупцією, над неправомірними діями. Всі ці ситуації ми мали взяти зі свого життя. Наступною нашою виставою став «Суд над Лисичанськом: стратити помилувати».

– Нічого собі заявка!

– Ця вистава проходила разом з проведенням «круглого столу» в рамках взаємодії громадських активістів, поліції та представників влади міста. Саме тоді ми, як громадські активісти, працювали в рамках проекту «Місто в безпеці. Співпраця для виявлення та вирішення питань безпеки Лисичанська». У своїй виставі ми говорили про те, чи зручно жити в Лисичанську, чи безпечно. Ми піднімали проблему бездомних собак. Говорили про те, як поліція реагує на дзвінки та заяви громадян. Розповідали, що в міському парку розпивають спиртні напої. І наш посил дійшов, пішло обговорення. Поліція відреагувала.

– Ви ведете одразу кілька проектів. Зокрема той, коли навчали грі на музичних інструментах дітей...

– Цей шикарний проект був реалізований в березні цього року. За п'ять днів діти у віці від 11 до 15 років, які зовсім не мали жодного стосунку до музики, співають на п'яти мовах хором і грають на двох музичних інструментах. На шостий день проходить гала-концерт із симфонічним оркестром. У нашому випадку це був Луганський академічний обласний симфонічний оркестр.

Це міжнародний проект, який існує в світі 36 років. В Україні він вже 16 років. І першим в Луганській області його прийняв Лисичанськ і наша громадська організація.

– Як же вам вдалося заманити організаторів до прифронтового міста?

– Розповіли, як ми тут живемо. Що у нас діти особливі, вони часто чують звуки війни. Та й про те, що у нас дитячих проектів практично немає.

Словом, вдалося провести переговори з міжнародною організацією «Music cump international». Її засновник – відома диригент, педагог Констанція Фортунато.

Те, що робить команда Констанції, – диво. Були підлітки, які ніколи не співали, їхні батьки вважали, що дітям, як то кажуть, ведмідь наступив на вухо, а тут вони заспівали і до того ж – прекрасно! Виступ – разом з професійними артистами філармонії.

Батьки повірили у своїх дітей, та й діти повірили в себе. В принципі, це і є мета проекту.

– А тепер у вас нова мрія?

– Ми готуємо Різдвяну Ходу вертепів. Це ідея Олексія Горленка. Перший вертеп в Лисичанську він на ентузіазмі, на волонтерських засадах організував в 2015 році. Тепер у нашому місті проведення вертепу стало традицією.

Цього року Олексій виступив з ідеєю зробити вертепну ходу і зібрати вертепи з різних населених пунктів – провести фестиваль вертепів в Лисичанську. Ідею підтримали!

Вже погодилися на участь люди з Тошківки, Сватового, Сєвєродонецька, Врубівки, Мирної Долини, Званівської ОТГ, с. Победа Новоайдарського району. Ми очікуємо, що у нас в ході буде орієнтовно до трьохсот учасників.

Все це відбудеться 6 січня. На Святвечір.

Отже, запрошуємо всіх приєднатися до першої вертепної ходи на східному Донбасі!

Распечатать
© По материалам Луганщина.ua
Наверх