Світ уже ніколи не буде таким, яким був до 26 квітня 1986 року. Аварія на ЧАЕС змінила його назавжди. Саме цього дня людина зрозуміла, що вона не всесильна, і будь-які, навіть найпередовіші технології, що задумувались як такі, що мають нести благо, можуть в одну мить стати смертоносними.

26 квітня стало сумним днем повноліття людства, коли за скоєне уже слід нести повну відповідальність.

І людство спокутує її без жодної надії на поблажливість. Живе у цьому новому світі, пристосовуючись до нього, вивчаючи, творячи нову метамодерну реальність, у якій за мету ставиться осмислення й прийняття за здійснений факт усього попереднього досвіду. Того, що сталось, не можна виправити чи хоч якось змінити, а відтак – треба робити все можливе, аби запобігти повторенню та вчитись жити із тим, що маємо.

Нині сотні, а може, й тисячі людей так чи інакше пов’язали свою професійну і аматорську, пошукову та наукову роботу із Чорнобилем. Хтось, як житомирський екосистемолог та письменник Іван Хом’як, вивчає екосистеми рослинного світу і те, як вони змінились після аварії на ЧАЕС, хтось, як Олександр Сирота, - пов’язав з зоною відчуження все своє життя, аби зберегти пам'ять, вшанувати подвиг ліквідаторів. Хтось, як Наталка Лещенко та Центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, працює над збереженням усної історії Чорнобиля, кропітливо фільмуючи спогади ліквідаторів, переселенців, самоселів.

26 квітня 1986 року світ перевернувся. Але він не перестав існувати. Він увібрав новий досвід і став іншим.

Ми поспілкувалися з людьми, які абсолютно тверезо, без паніки, відчаю та проявів радіофобії прийняли нову постчорнобильську реальність і зробили її частиною свого сьогодення.

1

Олександр Сирота

Журналіст, фотограф, кінематографіст. Член Національної Спілки журналістів України з 2008 р. Як колишній мешканець Прип'яті, більшу частину своєї творчості присвятив Прип'яті та Чорнобильській трагедії. Головний редактор Інтернет проекту Pripyat.com, Президент Міжнародної організації Міжнародної громадської організації «Центр ПРИПЯТЬ.ком» (Інформація з Вікіпедії).

2_1

Денис Вишневський

Український зоолог, радіоеколог, автор низки книг та статей про екологію Чорнобильської зони відчуження.

Закінчив біологічний факультет Міжнародного Соломонова університету. Денис Вишневський — начальник групи радіаційно-екологічного моніторингу ДСП «Екоцентр». Працює в зоні відчуження з 2000 року. Серед його інтересів — радіоекологія наземних екосистем та біорізноманіття Чорнобильської зони (Інформація із Вікіпедії).

3_1

Наталка Лещенко

Наукова співробітниця Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, автор книг «Українська культура. Свята, традиції, обряди», учасниця історико-етнографічної експедиції Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф.

4_1

Іван Хом’як

Викладач Житомирського державного університету ім. Івана Франка, науковець, екосистемог, письменник, автор серії книг «Легенди Нору».

5_2

NN

Сталкер, студент медичного університету, громадський активіст.

Не можна забути…

Поки знов ця земля зцілиться,

проминуть віки, не народи.

Мушу ждати. Незнані побачивши лиця,

затамую востаннє свій подих.

Ліси й села за дротом,

і тяжко зітхає глина.

Віктор Кордун «Зона»

11-112

Фото: «Radioactive Team»

(Антон Юхименко, Юрій Татарчук)

Олександр Сирота:

Як на вашу долю вплинула аварія на ЧАЕС?

Я був евакуйованим із Прип’яті десятирічним хлопчиськом, залишивши там ту частину дитинства, яку зазвичай називають безтурботною. Все, що було опісля – то вже інша гілка існування, і вся вона так чи інакше пов’язана із Чорнобильською темою. І в роботі, і в особистому житті (саме у Прип’яті я познайомився зі своєю дружиною).

Розкажіть про сайт «Прип’ять.ком» та діяльність вашої організації загалом.

Сайт «Прип’ять.ком» у 2004 році зробили кілька бувших мешканців Прип’яті. Він задумувався як майданчик для зустрічей та об’єднання тих, хто жив там до аварії. За кілька років свого існування проект став найпотужнішим інтернет-ресурсом на чорнобильську тематику, що містить потужну бібліотеку публікацій, а також фото та медіа розділи з архівними матеріалами та великий тематичний форум. Пізніше, у 2007 році, активістами проекту було створено міжнародну громадську організацію «Центр ПРИПЯТЬ.ком». На жаль, з 2013 року через ряд причин діяльність сайту практично зупинилась, але громадська організація продовжує свою роботу.

Чорнобильська зона відчуження. Що це для вас? Ренесанс природи чи фіаско людини?

Це дуже об’ємне питання, і на нього складно відповісти кількома фразами. Насправді на нього існує дві правильні відповіді. Це приклад людської недалекоглядності, амбіцій та дурості, трагічний збіг обставин, факторів, і, не зважаючи на перші фактори, навіть наперекір їм, я б сказав, торжество природи. А для мене це місце було і залишається домом.

Як прийшла ідея проведення акції «Запали свою свічу» у ніч аварії на ЧАЕС? Якою буде цьогорічна ніч? Хто братиме участь?

Ідея проведення акції з’явилась якось на форумі Припять.ком і вперше ми провели її серед інтернет-користувачів та блогерів на 20-ту річницю аварії на ЧАЕС. Відтоді вона живе власним життям у мережі, їй вже не потрібні ті, хто її запустив. Провести ж акцію безпосередньо у Прип’яті ми хотіли дуже давно, але через серйозні організаційні труднощі до реалізації діло не доходило. Минулого року ми таки спробували це зробити і зрозуміли, що нам це під силу. Сподіваємось, вона й справді стане щорічною.

Природа Чорнобильського Полісся: вивчити, зберегти і відродити

Вже над лісом рудим

Простелились лисицями дюни,

А пісочок цнотливий, 

І безтямно і проклято юний.

Вистеляється, лащиться, 

Наче він ні при чому.

Іван Драч «Чорнобильська Мадонна»

9-83

Фото: «Radioactive Team»

(Антон Юхименко, Юрій Татарчук)

Денис Вишневський

Розкажіть, будь ласка, про створення Чорнобильського біосферного заповідника. Чим він унікальний для світу і чим приваблює науковців? Хто приїздить працювати до вас і яка тематика цих робіт?

Заповідник створено в дуже символічну дату – 26 квітня 2016 р. На 30 роковини Чорнобильської катастрофи. Кожна кругла дата – як окремий рубіж та початок нового етапу роботи з наслідками аварії на ЧАЕС. Так, у 1996 році в цей день створили Чорнобильський центр з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології. Створення заповідника в певному сенсі юридично оформило існуючий стан речей в зоні відчуження. Перебування та господарська активність людини тут зосереджена на 5-10% площі, а 90% належить природним комплексам, рослинам та тваринам. Режим охорони території сприяв збереженню природи. Ситуація не унікальна – відомий радіоеколог Дмитрій Кріволуцький ввів поняття «радіаційні заповідники» для природних комплексів на територіях з радіоактивним забрудненням та жорстким режимом охорони. До таких відносять зони радіаційних аварій, полігони ядерних випробувань, радіохімічні виробництва, місця поводження з РАВ. Унікальність заповідника полягає, перш за все, в його площі – 2270 км2. Найбільший в Україні. Друга особливість – радіоактивне забруднення. Тут знаходяться радіоекологічні «hotspot» - водні та наземні екосистеми, які розташовані на північному сліду радіоактивних випадінь. Третя особливість - наявність штучних об’єктів та нетипових природних комплексів: покинуті сільські населенні пункти; гідромеліоративна мережа, яка не експлуатується; перелоги на місці колишніх сільськогосподарських угідь; згарища від масштабних лісових пожеж 1992 та 2015 рр. Всі ці об’єкти являють собою певною мірою аномалію на території природно-заповідного фонду. Однак вони відіграють свою роль в збереженні біологічного різноманіття та динаміки екосистем.

Які червонокнижні тварини та рослини знайшли у Чорнобильській зоні відчуження свій дім?

Флора заповідника складається з 1256 видів судинних рослин, 120 видів лишайників та 20 видів мохів. Із Європейського червоного списку відзначено три види рослин: глід український, смілка литовська, козельці українські. В Додаток 1 Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі входять 5 видів; до Червоної книги України – 43 види; в Зелену книгу України входять 13 рослинних угруповань. Дані про кількість видів тварин, що мешкають у зоні відчуження, різні у різних авторів і становлять: ссавці – 58-70 видів; птахи – 200-300 видів; рептилії – 6-7 видів, амфібії – 11-12 видів; рибоподібні – до 60 видів. Інвентаризація безхребетних тварин не проводилась. До Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи включено 14 видів. Із Європейського червоного списку відзначено 13 видів та 75 видів фауни, занесених до Червоної книги України.

Чи було знайдено якісь абсолютно унікальні біологічні види?

Видовий склад тварин зони відчуження відповідає природній фауні цього географічного регіону - Поліссю. Типові представники європейської фауни тут є звичайними видами – лисиця, вовк, олень, козуля, кабан, лось. Унікальним, мабуть, є кінь Пржевальского – останній представник групи диких коней, занесений до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи, де має статус зникаючого (Endangered species, EN). Мушу сказати, що звичайні й типові мешканці відкритих ландшафтів у дикому стані не збереглись. Для регуляції екологічних процесів, в цих нетипових для Полісся ландшафтах, пропонувалося завезти зубрів та диких коней. У 1998 році в рамках програми «Фауна» (Програма відновлення первинного фауністичного комплексу і біорізноманіття Українського Полісся в ЗВіЗБ(о)В) в зону відчуження завезли 22 особини коня Пржевальського із заповідника «Асканія-Нова». Спочатку тварин утримували в центрі акліматизації біля м. Чорнобиль, через рік їх випустили на волю. Наприкінці 1999 року в зоні відчуження існувало два табуни коней, яких можна було зустріти в районі сіл Копачі та Корогод. У 2002 році загальна чисельність популяції склала 38 особин, в 2004 – 60 особин. На сьогодні фахівці оцінюють розмір поголів’я біля 150 особин. У 2007 році одна група з трьох коней перейшла на територію білоруської частини зони відчуження (Поліський державний радіоекологічний заповідник), а в 2010 році там же було обліковано другу групу з трьох коней. Нині там нараховують уже 31 особину. В серпні 2014 року дві самиці вийшли за південний кордон зони відчуження в с. Дитятки.

15-153

Фото: «Radioactive Team»

(Антон Юхименко, Юрій Татарчук)

Іван Хом’як

Пане Іване, ви брали участь у роботі експедиції, що працювала над вивченням впливу аварії після аварії на ЧАЕС на рослинний світ. Розкажіть детальніше.

Ми працювали кілька раз в зоні ЧАЕС та неподалік від неї. Метою нашої роботи було вивчення динаміки рослинності у зоні відчуження та прилеглих до неї територіях. Для нас, науковців, це унікальний полігон для дослідження, адже ми можемо спостерігати за відновленням рослинного світу за умов мінімального втручання людини. Це, в свою чергу, є ключем для розробки алгоритмів відновлення природного різноманіття. Весь час перебування в зоні ми вели радіометричний контроль. Фон, звичайно, завищений, але безпечний за умови короткотривалого перебування та дотримання правил безпеки.

Особливо загрозливою для життя тут була ситуація в основному у перші роки після аварії. Тоді бували випадки підвищення смертності або мутагенезу певних живих організмів. Нині ситуація змінилась: стронцію та цезію зараз є близько 50% від початкового рівня забруднення, небезпечного йоду геть немає. Окрім того, значна частина радіонуклідів мігрувала в глибини ґрунту.

Що стосується впливу радіоактиного випромінювання на рослинний світ, то, можливо, на рівні клітини і відбуваються якісь негативні процеси, але вони носять статистичний характер. Оскільки ми працюємо з рослинними угрупованнями, а не з клітинним рівнем, то мушу сказати, що ситуація нічим не відрізняється від аналогічних поліських екосистем. Рослини і тварини почуваються добре, але це не означає, що для постійного проживання людини зона може бути відкритою. Вирощування ряду культур та підземні води можуть підвищувати ризики онкологічних захворювань. Інша справа дика природа - за відсутності людської діяльності її представники почуваються тут навіть краще ніж деінде. Найкраще, що може трапитися із зоною відчуження - бути міжнародним біосферним резерватом під егідою ЮНЕСКО.

Історія, культура, етнографія: врятувати від забуття

Цей хутір, хутірець,

Цей виселок села,

І п'ять хаток у нім —

І четверо без скла,

А п'ята ще жива,

Ще стежка йде туди,

Й несе вряди-годи

Якесь відро води...

Іван Драч «Чорнобильська Мадонна»

14-144

Фото: «Radioactive Team»

(Антон Юхименко, Юрій Татарчук)

Наталка Лещенко

Пані Наталко, ви упродовж багатьох років є співробітницею Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. У чому ви бачите його головну місію?

Ядерна катастрофа 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній станції стала трагедією для світу і надто для України. Вона завдала не лише непоправної шкоди фізичному здоров’ю громадян, а й незворотних психологічних травм. Та, мабуть, найстрашніше – аварія на ЧАЕС назавжди скалічила автентичну поліську культуру, адже з раптовим вимушеним переселенням людей із зони забруднення почала зникати усталена архаїчна матеріальна та духовна культура цієї місцевості. А відтак – гостро стало питання її збереження. Десятки професійних науковців із усієї країни, розуміючи, що цілі пласти культури можуть назавжди зникнути, об’єднались задля її порятунку.

Нині для проведення досліджень у особливих польових умовах та оформлення матеріалів, відпрацьована методика, яка базується на досвіді учасників комплексної історико-етнографічної експедиції Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, що діє з 1991 року. Колектив науковців, фотографів та відеооператорів проводить виїзди на радіаційно забруднені території, а також до переселенців-чорнобильців й сьогодні. Хочу наголосити, що на території Чорнобильської зони відчуження працюють, окрім етнографів, фольклористів, етнологів, спеціалістів із усної історії також і археологи.

За роки експедиційної роботи, яка триває досі, у ній взяли участь науковці зі Львова, Луцька, Києва, Одеси, Рівного та інших міст. До експедицій Центру запрошуються науковці провідних профільних установ: Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, Інституту народознавства НАН України, Інституту археології НАН України, Інституту української мови НАН України, Рівненського обласного краєзнавчого музею, Рівненського державного гуманітарного університету та інші.

За роки роботи історико-етнографічна експедиція обстежила близько 600 сіл, з них 159 у зоні відчуження. Інвентаризовано понад 1000 нерухомих пам'яток народної культури, відкрито понад 50 пам'яток археології. Фонди Центру зберігають 47 000 одиниць матеріальної культури, 6 330 годин аудіо- та відеозаписів, 145 000 наукових фотографій, 21 000 документів на паперовій основі. До того ж, станом на нині Центр видав 30 наукових та науково-популярних видань, 5 дисків записів традиційної музики та пісень.

Люди Зони

…Де бусол і криниця,

Де кіт її й корова,

І де усе, що сниться

Без слова, лихослова.

Іван Драч «Чорнобильська Мадонна»

Наталка Лещенко

Ви працюєте із оповідями людей, яких особисто торкнулась аварія на ЧАЕС. Розкажете про свою роботу?

Моє дослідження має назву «Усна історія про Чорнобильську катастрофу».

В основному працюю з переселенцями і жителями зони відчуження. У моєму доробку – інтерв’ю із 200 респондентів, опитаних упродовж 2015-2018 років.

Основні теми, про які люди розповідають, стосуються, в основному, процесу переселення, прощання з домом, вони часто повертаються у спогадах до перших днів після аварії, ставлення людей до будівництва атомної станції. Іноді розповідають про сни, віщування, та знамення, про своє ставлення до радіації, висловлюють версії про причини аварії та рекомендації щодо запобігання впливу радіації. Згадуючи свою залишену батьківщину, густо пересипають мовлення народними пареміями - прислів’ями та приказками про рідну землю, дім, чужину тощо на зразок "Де людина родилась, там і пригодилась", "У чужій хаті і тріска б'є"..

Хочу сказати, що вже давно спостерігаю, у які б найзручніші умови не поселили цих людей, вони все одно не забувають про свій рідний дім. Думаю, вони бачитимуть його у снах до останніх своїх днів.

З часом, а у випадку з Чорнобилем, ми говоримо вже про період 33 років, поняття "рідний дім" ледь не сакралізується, супроводжується пасторальними описами природи та акцентуванням уваги на власноручному будуванні хати. Прощання з рідним домом згадується особливо болісно, часто супроводжується уривками голосінь, монологами прощання з хатою, деревами в садку тощо. Респонденти часто розповідають про ритуал залишення хати, під час якого дбають про те,  щоб піч не була порожньою, щоб на столі лишалась, наприклад, сіль. З жалем згадують про те, що довелось напризволяще залишити домашніх тварин.

Теперішні мешканці зони відчуження ведуть присадибне господарство і живуть в особливих умовах, які диктує їм сувора реальність. Зазвичай у них є надане державою житло поза зоною, але там живуть їхні діти та онуки. Самі «самосели» або «поверненці» обрали для себе життя у «рідному домі», нехтують загрозою радіації, не бояться самотності та дикої природи, що їх оточує. В їхніх розповідях відчувається особлива прив'язаність до своєї хати і парадоксальний оптимізм у оцінці свого життя. Вони щасливі бути вдома, адже вони не просто повернулись, а, попри заборони, відвоювали право жити там, де хочуть і так, як хочуть.

Сталкери: «лише цікавіть і бажання чогось невідомого, забороненого…»

Ти чия, моя земле, чия ти?

І чиї милосердні очі

із досвітніх глибин зірчатих

надивитись на тебе хочуть?

Віктор Кордун «Зона»

17-173

Фото: «Radioactive Team»

(Антон Юхименко, Юрій Татарчук)

NN

Чим манить вас зона? Що стало причиною першої поїздки?

Перша моя поїздка до Чорнобильської зони відчуження була абсолютно випадковою. Я познайомився з киянином, який мав за плечами ряд походів до зони…. Я попросив його, аби взяв мене з собою в наступний похід і він погодився. То була проста цікавість і бажання чогось невідомого, забороненого. Після того походу я вже тричі ходив сталкером до зони відчуження.

Ви – майбутній медик і про вплив радіації знаєте дуже добре? Чи не страшно вам за наслідки?

Так, про вплив радіації знаю, адже прослухав в університеті цілий курс з радіології. Та в ситуації з Чорнобильською зоною страх та почуття самозбереження чомусь не працюють. Розумієте, коли опиняєшся там, то в першу чергу бачиш красу живої природи, і розум відмовляється сприймати це місце як таке, що чаїть у собі небезпеку. Про радіацію згадуєш лише тоді, коли бачиш покази дозиметра. Крім того, в ЧЗВ зараз немає місць із суцільним радіаційним забрудненням, яке несе загрозу життю. Фон переважно досягає верхньої межі допустимого, хоча наявні окремі «плями», предмети, радіаційний фон яких лякає. Та, як би там не було, поки що я не знаходив жодного предмета, забрудненого настільки, щоб показник дозиметра свідчив про небезпеку для життя.

Чи повернуться колись люди на ці землі?

Тут вже нині існує, можна сказати, своєрідний музей боротьби між цивілізацією і природою. Чи навіть не боротьби, а симбіозу. Місто Прип'ять поглинається лісом, і в цьому, як не парадоксально, є своя естетика. Тут можливий природний заповідник або полігон для наукових експериментів (наприклад, щодо нових видів енергетики). А чи повернуться туди люди, аби просто жити? Думаю, ні. Принаймні, не зараз…

Що дає вам ЧЗВ таке, що ви не можете отримати у своєму буденному житті?

Перше, на що звертають увагу сталкери в Чорнобильській зоні відчуження – нічне небо і тиша. Зорі тут особливо яскраві, оскільки довкола на багато десятків кілометрів немає великих міст з нічним освітленням. А щодо тиші, то вона така, що аж вуха болять, за умови, що немає вітру і не чутно шуму дерев. Одного разу я пройшов 30 км пішки саме такою тишею через нічний ліс. Це лякає і заворожує…

Для багатьох сталкерів зона - це спосіб виявити свою інакшість, мовляв, «дивіться, який я фрік». Для когось вона – живий екшн за мотивами книги Стругацьких або комп’ютерної гри, ще для когось - побачення із втраченим світом незайманої природи. А хтось знаходить для себе картину «тлінності» цього світу. Все це цікаво і незвично, та більшість усього цього можна знайти і поза межами Чорнобильської зони відчуження.

І, зрештою, ЧЗВ…Територія життя чи смерті?

Я бачив там життя. Тварин, які не бояться людей, бо ніколи з ними не зустрічались. Наприклад, лисицю, яка прийшла просто до ніг і почала їх вивчати, принюхуючись… Скрізь буяє рослинність. Прип'ять зараз нагадує джунглі, там всюди суцільне життя, але без людини. Життя побороло смерть.

Матеріал підготовлено Державним науково-технічним центром з ядерної та радіаційної безпеки.

Друкувати
© За матеріалами Луганщина.ua
Новости по теме
У Сєвєродонецьку відбулась поминальна мо...

Поминальна молитва за загиблими героями-чорнобильцями з нагоди 33-ї річниці Чорнобильської трагедії відбулась сьогодні, 24 квітня,...

Детальніше
94
У Сєвєродонецьку віддали шану ліквідатор...

Біля пам’ятника «Жертвам Чорнобиля» в Сєвєродонецьку за участю заступника голови Луганської облдержадміністрації...

Детальніше
222
Вгору